Українські діти та молодь в окупації: що відбувається

На сьогодні майже 20% території України залишається під тимчасовою окупацією Російської Федерації, частина з них перебуває в окупації вже 11 років. Тобто частина українських дітей, а за даними громадських організацій, до 1,6 млн дітей залишаються на тимчасово окупованих територіях України (ТОТ) і могли все своє навчання (з 1 по 11 клас) провести в російській системі освіти. Тож саме діти та молодь є однією з найвразливіших груп серед цивільного населення, яке Росія систематично намагається перевиховати за власними лекалами. Для цього перевиховання використовують усі можливі засоби та інструменти, саме на них я зупинюся детальніше.

 Освіта як інструмент знищення ідентичності

Всі школи на окупованих територіях переведено на єдину російську освітню систему – так звані Федеральні державні освітні стандарти. Ці стандарти не приховують своїх цілей та декларують формування російської громадянської ідентичності, виховання “гордості за історію РФ”, вкорінення належності до “багатонаціонального російського народу”. На окупованих територіях для досягнення цих цілей докладають значно більше зусиль.  

З навчального процесу вилучається українська мова, література, історія України та інші українознавчі дисципліни. Вилучення стосується й українськомовної літератури з бібліотек, зокрема шкільних. Під заборону потрапляє художня, історична, дитяча, публіцистична література. Тоді як ми вільно можемо скупитися новинками на “Книжковому арсеналі”, в окупації українська книжка може спровокувати загрозу життю в гіршому разі, в кращому – їх просто фізично не має ні в бібліотеках, ні в продажу, і залишаються лише ті, які були вдома. Українські предмети, книжки, їхнє вилучення – це стратегічна спроба стерти українське майбутнє через формування його в дітей.

Репресії та примус 

Батькам, які намагаються відмовитися від російської освіти або прагнуть навчати дітей дистанційно в українських школах, погрожують позбавленням батьківських прав або проводять з ними “виховні роботи”. Звісно, ситуація різниться залежно від регіону, тривалості окупації, і є випадки, коли таке вдавалось “обходити”, втім загалом ситуація є критичною.

Вчителів, які чинили спротив відразу після окупації, переслідували, залякували, а подекуди – змушували до “переатестації” за російськими стандартами. Саме тому частина українських учителів відмовилася від свого вчительства, обравши інший спосіб отримувати дохід. Такий, який не має ідеологічного впливу. 

Відразу зазначу, що до роботи на всіх окупованих територіях, а особливо тих, які окуповано після 24 лютого 2022 року, залучають так званих земских учителей. Це вчителі з територій РФ, які за додаткову плату певний період працюють на територіях, де є проблеми з кадрами: в сільських населених пунктах або в нашому випадку на ТОТ, де є потреба “вчити” ефективніше.

Для дітей з особливими освітніми потребами ситуація ще критичніша: українські інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ) на ТОТ припинили свою роботу. А російська система не має аналогів цих інституцій, і загалом ставлення до “інклюзії” є кардинально відмінним. Такі діти просто опиняються поза освітньою системою, оскільки система розглядає їх як “не таких” і “непотрібних”.  

Крім того, 24 грудня 2024 року РФ закріпила у своїй “Стратегії з протидії екстремізму” образ України як джерела “неонацизму” та “глобальної загрози”. Такий офіційний наратив легітимізує політику культурного геноциду: будь-який вияв української мови, символіки, освіти чи традицій зазнає репресій.

Мілітаризація дитинства: “Юнармія” і  пропаганда  

У травні 2025 року офіційно було підтверджено перший зафіксований випадок загибелі учасника “Юнармії” в складі російської армії. Хлопець підписав контракт зі збройними силами РФ наступного дня після свого 18-річчя та вирушив до зони бойових дій. Наступного тижня він загинув.

Саме мілітаризація визначається як основна складова окупаційної освітньої політики. Дітей активно залучають до російських військово-патріотичних рухів, таких як “Орлята” та “Юнармія”. У школах проводять “Розмови про важливе”, під час яких прославляють російську армію та виправдовують війну. На додачу до цього дітей з ТОТ відправляють до різних регіонів Росії на “військово-патріотичне виховання”, де вони проходять табори з тренуванням, таку собі підготовку до служби в армії РФ.

Масштабування агресивної молодіжної політики

У 2025 році РФ виділила 66 мільярдів рублів (приблизно 733 мільйони доларів США) лише на реалізацію молодіжної політики, що має на меті до 2030 року збільшити частку “патріотично налаштованої” молоді із 40 до 70%. Це частина загальної стратегії, яка виходить за межі Росії та окупованих територій, – російська пропаганда активно працює в тіктоку, телеграмі, ютубі та на інших платформах, поширюючись і на підконтрольні Україні регіони та за кордон. Саме тому протидія і контрзаходи є невідкладними.

 Що це означає?

Росія не просто тимчасово контролює частину української території – вона веде систематичну роботу зі зміни свідомості українських дітей, яка охоплює руйнування освітнього середовища, вилучення української мови й культури, примусову мілітаризацію. І саме цьому ми маємо протидіяти, підтримуючи дітей і молодь у їхньому розумінні зв’язку з Україною та в ухваленні рішення про виїзд на підконтрольну територію України. Втім, про це слід говорити окремо.