Колишнього атовця Станіслава Боранова, затриманого окупантами у 2017 році та засудженого до 6 років колонії, 8 років утримують у неволі

Мешканця села Степне Сумської області, колишнього атовця Станіслава Боранова затримали в “ДНР” у вересні 2017 року. У травні 2024-го його засудили до шести з половиною років позбавлення волі за “шпигунство” та “тероризм”. Після цього чоловіка етапували до Ростова, а потім – до Таганрога. Наразі місце перебування 39-річного Станіслава невідоме.

Про це виданню ZMINA повідомила його мама Валентина Боранова.

Станіслав Боранов. Фото: Валентина Боранова

Станіслав деякий час воював в АТО, поки його не демобілізували й він повернувся до рідного села Степне Сумської області. Згодом він знайшов собі підробіток у Києві, куди часто їздив на роботу.

15 серпня 2017 року Станіслав укотре поїхав до столиці на заробітки. 31 серпня того ж року він зателефонував матері, щоб привітати її з днем народження. Водночас син їй сказав, що він зараз перебуває десь далеко, але не уточнив, де саме.  

“Потім він зник, і ми навіть не знали, де він і що з ним. На телефонні дзвінки він теж не відповідав. Тоді ми написали до поліції заяву про його зникнення”, – пригадує Валентина.  

27 грудня 2017 року був обмін бранцями між Україною та ОРДЛО і один зі звільнених полонених зателефонував Борановій та повідомив, що Станіслав перебуває в катівні “Ізоляція” в “ДНР”. За словами свідка, до таємної в’язниці чоловік потрапив 11 вересня 2017 року.  

“Як він там опинився, мені досі невідомо. В “Ізоляції” його тримали в підвалі та сильно катували – били та підʼєднували струм. Люди, які з ним були в камері, думали, що він уже не жилець. Інші в’язні стали йому допомагати, і він якось викарабкався”, – розповідає мати.

У 2019 році Станіслава перевезли до Макіївської західної виправної колонії № 97, де він працював у підсобному приміщенні. Там через погану їжу українські бранці постійно недоїдали.

У 2023 році його перевезли до Донецького СІЗО, де утримували до травня 2024 року. Там Боранова засудили до шести з половиною років позбавлення волі за “шпигунство” та “тероризм”.

“Перед судом окупанти обіцяли сину, що його депортують до України. Він написав мені в листі, що його засудять і відпустять, але вони цього не зробили. Після вироку його вивезли в невідомому напрямку”, – додає жінка.

Валентина зазначає, що якось “слідчий”, який вів сфабриковану справу Станіслава, дозволив йому поспілкуватися через відеозвʼязок з матір’ю. Тоді жінка вперше за довгі роки його незаконного ув’язнення побачила сина.

“Він високий – 1 метр 80 сантиметрів зросту – та міцний хлопець. Завжди займався різними видами спорту. Раніше він важив 120 кг, а зараз він дуже схуд. Коли ми спілкувалися телефоном, він плакав і я плакала. Я його запитувала, як він. Він відповів: “Нормально, я хочу додому. Мамо, тримайся, я тебе сильно люблю. Живу заради вас. Знаю, що ви мене чекаєте, що ви боретеся за мене. Я тебе бачив по телевізору”. Він був радий, що його не кинули. У такому стані багато що хочеться сказати, а слів немає”, – пригадує жінка.  

Станіслав Боранов. Фото: Валентина Боранова

За словами Валентини, поки її син перебував у “ДНР”, вона мала змогу деякий час із ним листуватися. Потім його перевезли до РФ, де утримували в різних в’язницях, зокрема в СІЗО № 1 у Ростові.

У 2024 році один зі звільнених полонених зателефонував Валентині та розповів, що він перебував в одній камері зі Станіславом у Таганрозі, поки її сина не етапували до іншої в’язниці. Але він не знає, куди саме.

За словами свідка, Станіслав дуже добра та чуйна людина, яка всім намагається допомогти.

“Він, дійсно, гарна людина, дуже відповідальна і завжди всім допомагає. Дехто зі звільнених казав, що в нього болить шлунок. Також через травму в нього падає зір. Навіть коли він був дома, у нього час від часу погіршувався зір, але потім він знову відновлювався”, – розповідає Валентина.  

Жінка наголосила на тому, що Росія підтвердила Міжнародному комітету Червоного Хреста, що він перебуває в них. Також Валентина повідомляла про незаконне ув’язнення сина в “ДНР” Національне інформаційне бюро, Координаційний штаб, СБУ та ГУР.

“Але ніякого толку немає. У КШ мені казали, що цивільних не обмінюють і треба чекати. Таких, як мій син, який там перебуває вже вісім років, не так багато залишилось. Якби їх повертали в кожному обміні по двоє, то більшу частину повернули б. Мені дуже боляче, вже не знаю, що казати, щоб його повернули”, – із сумом каже мати. 

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу [email protected]. Наш представник зв’яжеться з вами. 

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо, для  документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні й притягнення винних до відповідальності.